Кожен член команди Центру розвитку ініціатив “ІнСорс” з початку війни, як і кожен українець та українка, продовжують працювати для перемоги, а у вільний час займатися волонтерством.
Останні місяці ГО «ІнСорс» облаштовує Центр тимчасового проживання для людей, що вимушено покинули свої домівки через війну. За цей час команда змогла зробити невеликий косметичний ремонт двох кімнат. Завдяки співпраці з ГО «Схід та Захід єдині» наповнити їх частиною меблів, а завдяки фінансовій підтримці Фонд Східна Європа та проєкту “Шелтер” прихисток отримав потрібну побутову техніку та ліжка.
Все вдалося зробити якісно та в найкоротші терміни завдяки потужній підтримці партнерів, а також роботі волонтерів, які за першим покликом допомагали мити, прибирати, носити й т.д.
Волонтерство зараз для багатьох – це як моральний обов’язок, внутрішня потреба, без задоволення якої важко усвідомлювати себе. Члени нашої організації також чимало волонтерять та долучаються до багатьох ініціатив, де вони можуть бути корисними та допомогти.
Ділимося їхніми думками, чому вони цим займаються і для чого.
Оксана Олексієвець
Зараз такий час, що залишатися осторонь неможливо. Сьогодні, як ніколи, розумієш, що з маленьких деталей можна скласти “великий пазл”. Хочеться зробити щось корисне, вкласти свої сили, час, зусилля у спільну справу і нашу перемогу.
Волонтерство – це як додаткова можливість зробити добру справу, а також це хороша психотерапія, адже ми працюємо в команді прекрасних і щирих людей, які заряджають шаленою енергією.
Богдана Капіца
Думаю, під час війни, кожен і кожна має робити, те має робити. Я не надто смілива, щоб захищати Україну на передовій чи допомагати там як медик, та й у цьому зовсім некомпетентна.
Тому я допомагаю Україні там, де від мене наразі більше користі. Одне з моїх локальних волонтерств — допомога ІнСорсу облаштувати прихисток для переселенців та переселенок. Крім цього, ще допомагаю Пласту підтримувати наших воїнів, проводжу лекції про війну в Україні для іноземців й трохи комунікую з іноземними журналістами.
Це насправді забирає багато ресурсу. Іноді я просто думаю: «Чому я так багато часу цьому приділяю?» А потім згадую про наших захисників й захисниць на Азовсталі, хлопців з моєї громади, які померли захищаючи Україну, моїх друзів, які покинули свої домівки через війну, — і питання зникає само собою.
Маша Гіжицька
Волонтерство має бути в душі. Не усім зрозуміло, як можна працювати просто так, безоплатно. Як почалась війна, хотілось робити щось корисне. Ми з подругою згуртувалися і старалися допомогти в міру можливості. Один з вид волонтерства було виготовлення тушонок на фермі. Саме там я перший раз попала у цю “стихію”. Там панував спокій: кожен з нас просто і не вимушено робив свою роботу. Я була в захваті, як люди можуть самоорганізуватися. Далі був прихисток в костелі: хто як міг, так і допомагав. Мене тішило, що чимось можемо бути корисним.
Для чого це мені?! А як інакше, ще й в теперішній час. Ми усі разом працюємо, щоб усе була Україна!
Тетяна Кодьман-Мукомела
В умовах війни, коли постійно депресія, переживання, страх і коли ти можеш комусь допомогти хоча б трішечки, тоді ти відчуваєш себе краще.
У цій ситуації мені допомагає відомий вислів:”Будьте зайняті. Це найдешевші ліки на землі й одні з найефективніших”. Творіть добро! Тоді ми зробимо краще не лише іншим, але й собі.
Коли ми волонтеримо, це робить нас та нашу країну сильнішими.
